“Вони у битві чесно полягли,
А іншого – ні вибору, ні змоги.

Вони загинули. Але перемогли,
Бо віддали життя для Перемоги!”

У пам’яті людської  22 червня 1941 року залишилось не просто, як фатальна дата, а й як рубіж, початок відліку довгих 1418 днів і ночей жахливої, кровопролитної та жорстокої війни!

Війна прийшла на Одеську землю в розпал  літа 1941 року. Саме Одеса одне з тих міст Радянського Союзу, яке тривалою обороною зірвало план стрімкої війни. 73 дні воїни-захисники та одесити не пускали ворога до Одеси. Тоді Одеса була військово-морською базою, великим морським транспортним вузлом і промисловим центром на півдні країни, мала важливе стратегічне і оперативне значення.

Це розуміли і фашисти. Вони прагнули знищити флот і оволодіти його базами, щоб відкрити собі шлях до Закавказзя.

25 серпня ворог захопив східне узбережжя Великого Аджалицького лиману в районі Чабанки. Після відходу наших частин з цього району   противник встановив там свою далекобійну батарею і почав обстрілювати порт. Дії цієї батареї представляли велику небезпеку. Але придушити її не могли, так як знаряддя ховалося в горбистій місцевості.

На початку вересня командування запропонувало висадити десант в районі села Григорівка, щоб нанести удар в тил противника. За планом 3-й полк морської піхоти повинен був висадитися у села Григорівка, пройти і вдарити по тилах противника, а потім з’єднатися з основними силами. Авіація мала вдарити по аеродромах і скупченню ворога,  корабельна артилерія – підтримати десант, а потім вдарити по розташуванню військ противника. Початок операції було призначено на 22 вересня.

Ось як цю історичну подію описує в своїй статті «70 років висадці Григорівського десанту»  Ветеран війни, портовик Михайло Федорович Ємельянов: « 22 вересня в першій годині ночі кораблі десанту прибули в район висадки, на траверс села Григорівка, а через 30 хвилин корабельна артилерія крейсерів “Красний Кавказ”, “Красний Крим”, есмінців “Бойкій”, “Бєзупрєчний», “Бєспощадний” відкрила гарматний вогонь по рубежу противника.

За чотири години висадки катерам по кілька разів доводилося робити висадку десантників, перебуваючи під постійним обстрілом противника.

Моряки, під командуванням капітана Корня і комісара Слесаренко, висадилися під прикриттям корабельної артилерії, пішли в атаку на фашистів, які засіли в Новій Дофінівці. Навіть холодна осіння вода не втримала пориву атакуючих, які прагнули зачепитися за землю, окопатися і бити супротивника.

Підводник Козлов, політрук Толстой, червонофлотець Францоні на чолі з безстрашним комісаром Слєсарєвим атакували батарею противника, яка вела обстріл Одеського порту. Штиковою атакою моряки захопили польові гармати і повренули їх стволи на ворога. Відвойовуючи з боєм кожен метр радянської землі моряки йшли на з’єднання з піхотою. До кінця дня наступаючі частини з’єдналися в районі Олександрівки. Противник був відкинутий на 8 кілометрів. Це був радісний день для захисників Одеси. Моряки десанту захоплену у ворога гармату подарували одеситам, зробивши напис: “По Одесі вона більше стріляти не буде”.

Григорівський десант став першим морським десантом і увійшов Золотою сторінкою в літопис історії Великої Вітчизняної війни, як одна з яскравих подвигів, в якому з особливою силою проявилися: безприкладний героїзм, непохитна стійкість і гаряча відданість своїй Вітчизні моряків-чорноморців.»

З почуттям великої гордості слід відзначити те, що в числі захисників  моряків-десантників, які приймали участь у обороні Одеси, були і наші земляки, працівники морського порту Южний.

Це Шабунько Василь Васильович – житель села Григорівка, моряк Чорноморського флоту, служив на есмінці “Незаможник” машиністом котельні, був активним учасником оборони Одеси. Працював в ДП МТП  “Южний”, де починав береговим матросом, а потім кілька років працював на берегової  радіолокаційної станції. Мав звання “Ветеран порту”.

Сиренко Володимир Михайлович – командир відділення рульових сторожового катеру дивізіону охорони водного району (ОВР) порту Севастополь, учасник висадки Григорівського десанту. Тридцять сім років він працював лоцманом, п’ятнадцять з них працював  в інспекції портнагляду ДП «МТП «Южний».

Бабієнко Микола Захарович –  боцман криголама-рятувальника №7. Це судно, за наказом Міністра Оборони СРСР, в перший же день війни, увійшло до складу загону рятувальних кораблів Чорноморського флоту і було направлено для патрулювання від акваторії Дніпро-Бузького лиману до Одеси. Криголам №7 регулярно здійснював рейси в обложену Одесу. У вересні 1941 року забезпечував супровід Григорівського десанту.

З 1978 року Микола Захарович працював в ДП МТП «Южний» начальником зміни інспекції портнагляду порту, був головою ради Ветеранів порту “Южний” до 2010 року.

На превеликий жаль їх сьогодні немає з нами, але їх бойовий подвиг і активна життєва позиція в післявоєнний час, живе в нашій пам’яті і в наших серцях.

Не дарма у нашому місті Южне першу вулицю та загальноосвітню школу №2 – Центр ПТУ назвали на честь Григорівського десанту. Кожного року 22 вересня в школі збираються учні на урочисту лінійку, щоб  вшанувати пам’ять героїв-десантників. Люди пам’ятають їх подвиг, про них говорять, їм присвячують вірші. Їх подвиг увічнений у пам’ятнику в Поясі Слави Одеси біля села Григорівка в образі моряка з гранатою в руці.

Історія створення цього монументу теж особлива. У 1967 році на високому березі моря, біля в’їзду в село, студентами Одеського морехідного училища, за проектом архитекторів І. С. Персикова та Т. П. Ситарчика, був споруджений величний пам’ятник -монумент матросам-десантникам. Тоді ініціативу студентів підтримав колектив Булдинського заводу і вніс свою лепту у створення пам’ятника, надавши допомогу будівельним матеріалом.

З тих пір пройшло багато років. В цьому році, з ініціативи начальника адміністрації морського порту «Южний» Максима Широкова та за підтримки ДП «МТП «Южний», ОАО «ОПЗ»  та ООО «СК Дорсервіс», памятник   Григорівському десанту повністю реконструювали!

На одному з урочистих мітингів біля монументу пам’яті Григорівського десанту, начальник адміністрації  морського порту «Южний» Максим  Широков сказав: «Ми пам’ятаємо і шануємо славне минуле нашої країни, поважаємо легендарне старше покоління Ветеранів війни. Подвиг славних дідів і прадідів завжди буде служити високим моральним орієнтиром. Від імені вдячних потомків- низький уклін за те, що відстояли право вільно жити на нашій землі!»

Дуже хочеться додати: «Низький уклін тим, хто шанує та зберігає пам’ять про подвиги наших героїв!»

Навколо тече життя, одне покоління змінюється іншим, а біля монументу в Григорівці завжди є живі квіти

Ніна Кіторага