Сьогодні свій День народження відзначає Олександр Феодосійович Негрескул. Один з перших водіїв автобази порту Південний, Ветеран праці порту, відповідальний працівник. Він заряджає своєю енергією та прагненням до життя. Таких людей називають «душею колективу», такими людьми рухається життя вперед.

Народився Олександр Феодосійович 12 серпня 1959 року у місті На́ро-Фомінськ в сім’ї військовослужбовця. Батько Олександра — Феодосій Аврамович —служив в званні майора. Мати — Марія Олексіївна — працювала в перукарні.
Цікаво, що народився Олександр у пологовому будинку, в якому раніше жив пан зі своєю сім’єю.

Про дитинство Олександр згадував багато. Пам’ятає молоденьку матусю, яка на питання: «Де я народився?» відповідала жартуючи: «В гнізді на березі».

Образ матері, її любов запам’яталися маленькому Сашку на все життя. Згадував, як збігав з дому, щоб покататися на вантажівках «МАЗ», які возили на будівництво об’єкта стратегічного значення, будівельний матеріал. А все тому, згадує Олександр, що у дитинстві, ще з двох років, мріяв стати водієм!

Отож, юний Олександр після закінчення середньої школи, за покликом серця, вступав в автомобільно-дорожній технікум, але “завалив” вступний екзамен з мови. Проте не став впадати у відчай,і, щоб не втрачати рік, вступив в технічне училище, закінчив його достроково в 1977 році з відзнакою, отримуючи кваліфікацію кресляра-конструктора. До лав Радянської армії Олександра забрали одразу після дострокової здачі екзаменів і направили до Туркменії в місто Чарджоу (нині Туркменабад).

Два роки пролетіло дуже швидко. А попереду ціле життя з неймовірними можливостями, з мріями та їх досягненнями. В 1979 році батько Феодосій Аврамович пішов у відставку, та йому була надана можливість обирати місто в СРСР для подальшого проживання з сім’єю. Знаючи, про те, що на березі Чорного моря будується новий порт, батьки Олександра не змогли відказати собі в такому привілеї – жити біля моря! Отже прийняли рішення переїхати до Одеської області в місто Южне. Спочатку сім’я жила в Сичавці, і вже в 1980 році вони отримали квартиру в Южному.

Після армії Сашко пробував вступати до “морехідки”, але безрезультатно.

До своєї мрії він йшов поступово, крок за кроком, усвідомлюючи, що настане час, коли їй доведеться здійснитися. А до цієї миті він працював і на АТ «ОПЗ», і на будівельному комбінаті, набуваючи досвіду не тільки в роботі, але й у спілкуванні з колективом.

В 1980 році хтось повідомив, що в морський порт «Южний» потрібні матроси в портофлот. Олександр рушив до начальника відділу кадрів. Коли його запитали, на якому судні він хоче працювати, Олександр забарився, і, на провсяк випадок запитав: « А чи є у вас місце в автобазі на посаду водія?».

І знов щасливий збіг обставин: біля кабінету начальника відділу кадрів проходив начальник автобази. До нього звернулися з цим питанням, яке одразу було вирішене позитивно.

І тоді мрія дитинства стала реальністю. В 1981 році Олександр влаштувався в порт спочатку водієм 3-го класу вантажівки «ГАЗ-52», але кваліфікацію водія 1-го класу він отримав вже в 1987 році.

Довелося Олександру перевозити на вантажівці «ЗІЛ -157» перші палі до 17-го причалу, коли будувалася перша черга комплексу для перевантаження фосфоритів, в той час, коли його машина стояла на ремонті.

За час роботи в порту багато машин змінилося. В 1984 році працював на автомобілі «УАЗ» і здійснював перевозку першого начальника РСУ Нефедова Євгена Олександровича. Півроку — першого начальника відділу постачання Афоніна Василя Федоровича на автомобілі «ЕрАЗ». В 1986 році пересів на машину марки «NYSA», потім на «РАФ», коли був водієм у головного інженера порту Юрія Михайловича Омельченка.

В 1990 році отримав автомобіль марки «Nissan», в 1993 — Toyota «Land Cruiser» та 20 років був незмінним водієм заступника начальника порту з експлуатації Сергія Матвійовича Шепеля, з яким у Олександра збереглися дуже теплі відносини по цей час.

З того часу, як Олександр влаштувався в порт кожен день він був за кермом автомобіля багато часів на добу.

Незважаючи на це, почалося цікаве життя, сповнене різноманітними подіями, відрядженнями по СРСР та за його кордонами, подорожами та неймовірними історіями.
Пам’ятає Олександр своє найперше відрядження в місто Курськ, куди його відправили за матеріалами для головної підстанції порту. А потім — поїздка в Прибалтику до міста Рига. Туди своїм ходом, а назад водії гнали машини для всіх портів України — 15 мікроавтобусів марки «РАФ», з них 6 для нашого порту.

Видовище було вражаюче: п’ятнадцять мікроавтобусів одного кольору, один за одним прямують по автомагістралі.

Олександр Феодосійович виявився цікавим співрозмовником. Всі історії, про які він яскраво розповідав, сповнені позитивом і любов’ю до своєї професії, до справи, яку він виконував.

Емоційно та захоплено Олександр розповів і про подію міжнародного рівня, яка відбулася в лютому 2002 року, коли нашу країну відвідав президент Болгарії Георгій Седефчов Пирванов. Тоді наших водіїв автогосподарства порту зобов’язали супроводжувати кортеж з 15 джипів, які направлялися до Болграду. Траса була заблокована, припинений всілякий рух в обидві сторони. Всю дорогу — в напруженні. Враження залишилося на все життя.

А ще довелося привозити на концерти до Дня порту народних артистів, виконавців, які були запрошені на свято до портовиків. Серед них група «На-на» з Барі Алібасовим, Анжеліка Варум, Михайло Жванецький та багато інших діячів мистецтва. Незабутні враження від спілкування з артистами теж вплелися в щоденну працю на благо рідного підприємства.

Варто відзначити, що Олександру Феодосійовичу дуже щастило в житті, бо воно складається з маленьких та великих подій, з колективних та сімейних відношень, з вдало розрішених задач та проблем. І, дивлячись на життєвий шлях Олександра можна побачити на його чолі «поцілунок Бога».
Чого тільки вартий той факт, що він найперший отримав кімнату в портовському гуртожитку.

До речі, про життя в гуртожитку. Виявляється Олександр Феодосійович був активним учасником художньої самодіяльності. Створилася група з шести молодих та активних працівників порту, які під керівництвом Віри Анатоліївни, яка була культмасовим сектором, ставили спектаклі, гумористичні сценки, танцювали «Сіртакі», «Канкан» та ін. Це був дуже активний, цікавий молодіжний період, коли хотілося проявляти всі свої таланти, хотілося спілкуватися і дарувати один одному радість від співтворчості.

День за днем в дорозі, виконуючи свою повсякденну роботу, Олександр Феодосійович і не помітив, як пролетів час і він отримав звання «Ветеран праці порту «Южний»» в 1996 році. Але тільки зараз усвідомив, що мрія його дитинства таки здійснилася.

В 2013 році, коли була створена адміністрація морського порту Південний, Олександр Феодосійович був переведений з ДП «МТП «Южний» до автогосподарства Адміністрації морського порту Південний і працював на своєму автомобілі Toyota «Land Cruiser» ще декілька років з Дмитром Віталійовичем Караманом. Через деякий час отримав мікроавтобус «Hyundai H1» та був водієм у Наталі Володимирівни Бовть.

Варто зазначити, що комунікабельність Олександра на самому високому рівні. Можливо тому між ними склалися дуже теплі стосунки про що говорить і той факт, що кожного року Олександра запрошує на своє професійне свято колектив відділу капітального будівництва.

Олександр Феодосійович працював у філії до січня 2020 року, поки не вийшов на заслужений відпочинок.

За сумлінну та багаторічну працю Олександр Феодосійович був нагороджений багатьма Почесними грамотами, Подяками та грошовими преміями Адміністрації морського порту Південний, ДП МТП «Южний», а також отримав:
– Звання Ветерана  праці порту «Южний»(1996);
– Подяку Державного департаменту морського і річкового транспорту України(2007);
– Подяку адміністрації МП Південний за досягнуті успіхи у виконанні виробничих завдань, трудовий внесок у створення та налагодження роботи адміністрації морського порту Південний(2014);
– Почесну грамоту начальника адміністрації морського порту Південний (2016).