Є людські життя, що виділяються особливою чистотою, моральністю і героїзмом. Є люди, які своїм життям прикрашають світ та дають надію іншим, люди, які назавжди залишаються в наших серцях.

Сьогодні виповнилося б 60 років заступнику головного лікаря МСЧ з лікувальної роботи Орисі Іванівні Бліхар, яка безсумнівно була сонячною жінкою, від чарівної усмішки якої хворі одужували набагато швидше та сонце сяяло яскравіше!

На межі Львівської та Закарпатської областей, в оточенні високих гір та густих лісів є чудове село Яворів. Саме там, 24 червня 1959 року, пощастило народитися маленькій Орисі і провести своє дитинство. Ось як згадувала Орися Іванівна про свій край: «У дитячому віці я сприймала і гори, і ліс як даність, по-справжньому я оцінила мальовничу красу рідного краю пізніше, коли мені довелося побувати у різних куточках своєї країни та за її межами.»

Батько Орисі працював на залізничній станції, .а мати – вчителькою-вихователем в школі-інтернаті, завжди щиро співчувала сиротам. Доньки, Орися та Ірина, теж навчалися в тій самій школі. На всі свята діти інтернату відпочивали у них дома, а навесні для своїх доньок, та вже разом і для дівчат інтернату, матуся Орисі завжди шила платтячка та спідниці. Мабуть тому Орися і виросла небайдужа до людського болю.

Коли маленька Орися навчалася у другому класі, вона дуже часто хворіла і лікарі поставили досить серйозний діагноз. Саме тоді Орися сказала собі і оточуючим, що вона сама обов’язково одужає та буде жити і все життя буде лікувати людей. Рішення було остаточним і незмінним. У щорічних шкільних творах щодо вибору професії Орися завжди писала: «Хочу бути лікарем!», чим дуже дивувала своїх вчителів.

Шлях Орисі Іванівни до професії був дуже складним. Вона двічі зазнала поразки на вступах до ВУЗу. Працювала завідуючою товарною конторою з перевантаження імпорту на залізниці, для неї відкривалися привабливі перспективи, але Орися твердо прямувала до своєї мрії, і стала студенткою Тернопільського медичного інституту. Там вона провела п’ять щасливих студентських років, зустріла своє справжнє кохання, вийшла заміж і разом з чоловіком поїхала до Саратова, де й отримала диплом. Оскільки чоловік Орисі Іванівни був військовим лікарем, то доводилося постійно переїжджати на нові місця мешкання. Інтернатуру вона закінчила у Єревані та під час великої трагедії вірменського народу – потужного землетрусу, Орися Іванівна працювала у бригаді «Швидкої допомоги» і на власні очі бачила жахливі наслідки стихійного лиха. Із спогадів Орисі Іванівни для рубрики «Персона» газети «Портовик»: « Люди за хвилину втрачали все. Саме ця трагедія вплинула на мій світогляд, докорінно змінила моє ставлення до життя. Прописна істина: «Головне – життя та здоров’я» набула глибинного, справжнього сенсу. Мені довелося працювати у різних лікувальних закладах, але я жодного разу не пожалкувала про вибір спеціальності, медицина – це і свідомий вибір, і покликання душі, а також професійний обов’язок.

Потім знов переїзди за переїздами. Орися Іванівна з донькою повсякчас була поруч з чоловіком. Але не завжди їй вдавалося знайти роботу за спеціальністю, доводилося працювати і медичною сестрою, і дезінфектором військового шпиталю у Німеччині.

В дев’яності роки вони переїхали на Одещину в смт. Чабанка. А коли Україна вже стала Незалежною Орися Іванівна влаштувалася кардіологом в поліклініку заводу «Центроліт».

В 1995 році , на базі Одеського медичного інституту вона проходила курс по підвищенню кваліфікації та кожного разу після лекцій спілкувалася із завідувачкою кафедри сімейної медицини та задавала багато питань і саме тому їй було запропоновано залишитися на кафедрі, на що Орися Іванівна поводилася та стала асистентом кафедри терапії (внутрішніх хвороб) післядипломної підготовки лікарів. Але для отримання більш медичного досвіду, вона приймала хворих в кардіологічному відділенні Одеської клінічної лікарні «на громадських началах», тобто, без оплати праці. Консультувала сотні хворих та писала наукову дисертацію. Захистити дисертацію Орисі Іванівні так і не судилося, через те, що пішов з життя її науковий керівник. А захищатися у іншого керівника вона не схотіла.

В 2003 році Орися Іванівна влаштувалася в медчастину порту Южний заступником головного лікаря. Тільки тепер здійснилася завітна мрія і з’явилася можливість займатися улюбленою справою – лікуванням людей. Кращого «начмеда» працівники порту ще не бачили. Багато було зроблено роботи для діагностики хворих, проводилася велика профілактична робота для усунення інфекційних захворювань. Кожен портовик під час складних захворювань знав, що Орися Іванівна запропонує найкращих лікарів та допоможе дістати необхідні лікарські засоби. Вона тісно співпрацювала з профспілковим комітетом, щоб надавати портовикам компенсацію під час стаціонарного лікування.

Завдяки багатому життєвому та медичному досвіду, комунікабельності та вмінню дипломатично вирішувати питання з людьми, Орися Іванівна врятувала від біди багатьох працівників порту. Кожен день вона приймала десятки хворих людей, для кожного з них знаходила необхідні слова підтримки, дарувала частину свого серця та своєї душі.

За 13 років роботи заступником головного лікаря в МСЧ порту, Орися Іванівна зуміла підняти роботу медсанчастини порту Южний на високий професійний рівень. До речі, завдяки її клопотанню Профілакторій «Портовик» отримав статус санаторія – профілакторія.

Душевні якості Орисі Іванівни, її постійне внутрішнє прагнення допомагати людям, бути милосердною та співчутливою до чужого болю залишило відбиток у серцях портовиків та колег. Вона дуже цінувала відносини з колективом і це було взаємно. «В нашій медсанчастині – чудовий колектив, за роки спільної праці відносини з суто колегіальних перетворилися на дружньо-споріднені. Ми всі працюємо в одному напрямку – намагаємося зробити все від нас залежне, щоб портовики були здорові та вчасно обстежені.»  – розповідала Орися Іванівна.

Нажаль лікарі не застраховані від тяжких життєвих обставин та особистих важких захворювань. Біда прийшла не одна: в жовтні 2014 року пішов з життя її чоловік, в 2015 –батько. Ці сумні події підкосили її здоров’я. Але незважаючи на тяжкий стан, Орися Іванівна до останнього дня займалася своєю улюбленою справою- лікувала людей.

Що найважливіше у світі? Що робить нас справжніми людьми? Хто  заслуговує це горде ім’я – ЛЮДИНА? Що робить нас безсмертними? Кожного разу, коли я знайомлюсь з новою біографією видатної людини, я розумію, що тільки відносини між людьми, співчуття всім, без винятку, добрі справи, які змінюють світ на краще – ось, що нас робить Людиною, яка залишається в серцях людей назавжди!

За багаторічну сумлінну працю, вагомі трудові здобутки, високий професіоналізм та активну життєву позицію Орися Іванівна Бліхар була нагороджена:

  • Почесними грамотами порту Южний (2006, 2007, 2009);
  • Подякою Держдепартаменту морського і річкового транспорту (2007)
  • Нагрудним знаком «За заслуги МТП «Южний» (2015)

В 2001 році Орися Іванівна Бліхар зареєструвала патент № 43742 на тему: «Спосіб диференціальної діагностики дифузного нетоксичного зоба».

Також стала переможницею міського конкурсу «Жінка року -2013» в номінації «Охорона здоров’я»

У вересні 2016 року пішла з життя Людина, яка була відкрита душею, Людина, яка користувалася великою повагою і любов’ю серед усіх людей, хто її знав, вельмишановна особа і прекрасна жінка.