22 березня 2019 року  виповнилося б 115 років від дня народження Олексія Євгеновича Данченка, Героя Соціалістичної праці, Почесного працівника морського флоту, персонального пенсіонера союзного значення, колишнього начальника Чорноморського державного морського пароплавства Міністерства морського флоту СРСР.

Є люди, чиї імена стали символами часу, в якому вони жили, чия праця, вся доля цілком і нерозривно пов’язані зі справою, якій вони себе присвятили.

Серед чудових людей, в різний час працюючих  в Чорноморському морському пароплавстві (ЧМП) були видатні капітани далекого плавання, чудові організатори, які працювали на березі та представники багатьох інших морських професій. Але тих, яких можна величати ЛЕГЕНДОЮ – одиниці.

Один з них – Олексій Євгенович Данченко, який багато років пропрацював начальником ЧМП і залишив глибокий слід в історії вітчизняної морської галузі.

Народився Олексій Євгенович 22 березня 1904 року в Криму в місті Ялта, в сім’ї потомственого моряка.

Свою морську біографію юний Олексій вперше відкрив в 16 років.

Ті, хто цікавився життям та досягненнями Олексія Євгеновича знають, що його «входження в море» нічим особливо примітним відзначено не було. Ріс собі хлопець, марив морською романтикою. В юності, після закінчення ремісничого училища, працював слюсарем-механіком в дванадцятирічному віці, потім – фронти Громадянської війни. Добровольцем вступив до Червоної Армії та у складі Першого Кримського Інтернаціонального полку, 15–річний Олексій брав участь у визволенні Криму від білогвардійців.

Маловідомий факт: будучи головою суднового комітету пароплава «Батум» Олексій Євгенович брав участь в операції по нелегальній доставці семи болгарських революціонерів з Пірея.

У 1930-1934 роках плавав помічником капітана. В 1934 році закінчив факультет судноводіння на вечірньому відділенні Одеського морського технікуму; 1934-1938 роках ходив капітаном на суднах Чорноморсько-Азовського морського пароплавства: «Терек», «Інгул», «Красногвардеец», «Максим Горький».

У 1938 році Данченко отримав призначення на посаду начальника Новоросійського порту. До цього часу Олексій Євгенович знав потреби моряків і відповідальність капітанів не з чуток. Любов до моряків і повагу до капітанів Олексій Євгенович зберіг на все життя. Капітани могли безперешкодно пройти в його кабінет в будь-який час, заради капітана він міг перервати нараду.  

Майже весь 1939 рік Данченко провів в Англії. Як уповноважений Наркомату зовнішньої торгівлі він очолював комісію із закупівлі судів. В кінці року Данченка призначили заступником начальника Одеського порту, а потім уповноваженим Наркомату зовнішньої торгівлі по Одеській області.

Війна застала Олексія Євгеновича в Одесі і принесла йому особистий біль і горе. Під час евакуації на т / х «Ленін», який підірвався на міні, ледь відійшовши від Одеси, загинула його дочка. У роки Великої Вітчизняної війни, з 1941по 1943 роки, Олексій Данченко керував водними перевезеннями військ, боєприпасів, амуніції тощо, спочатку в штабі Чорноморського флоту (Севастополь), потім у Каспійській військовій флотилїї (Баку) та знов у Чорноморскому військово-морського штабу (Москва). Брав участь у розробці складних бойових операціях в Севастополі, Новоросійську, Керчі. Після 1943 року, начальник Махачкалинського порту, начальник Радянсько-Дунайського пароплавства. У 1945 році прийняв керівництво Одеським морським торговельним портом, з 1949 року начальник Державного Чорноморського суховантажного пароплавства, піднімав його фактично з руїн. У тому ж році Олексія Євгеновича призначили на посаду начальника ЧМП, яку він займав більше трьох років.

У 1953 році заочно закінчив експлуатаційний факультет Одеського інституту інженерів морського флоту.

У 1953-1956 роках начальник Главюжфлота.

У 1956 -1972 роках начальник об’єднаного Чорноморсько-Азовського морського пароплавства (суховантажного, наливного, пасажирського) Міністерства морського флоту СРСР, до якого входив весь Чорноморсько-Азовський басейн – близько 600 торговельних суден, 18 портів.

Подальший період перебування Олексія Данченка біля штурвалу компанії без застережень можна назвати точкою відліку, з якої почалося перетворення пароплавства в найбільшу в світі морську структуру.

Якщо говорити про «економічне диво» як про поняття декілька абстрактне, то історія «післявоєнного» перетворення нашого пароплавства може послужити найяскравішим прикладом для всього людства взагалі, тому, що темпи  відродження парлоплавства, якому на той час виповнилося 112 років, вражають своїми масштабами.

У 1967 році на базі Чорноморсько-Азовського морського пароплавства були створені додатково три нових пароплавства: Азовське, Новоросійське і Батумське. У грудні 1967 за його ініціативою і під його керівництвом почалося спорудження четвертого вантажного району Одеського порту, з якого, в умовах постійної турботи О.Є. Данченка виріс Іллічівський морський торговельний порт. Він був ініціатором і безпосереднім керівником будівництва Іллічівського порту. За його пропозицією почалася розробка проектів Білгород-Дністровського порту та порту «Южний»

З болем в душі він бачив, як на рейдах в очікуванні розвантаження простоюють великотоннажні судна. А місця біля причалів займали невеликі суденця. Для них і запропонував він збудувати окремі причали в Дністровському лимані. Йому відповіли: «Коштів немає!». Але начальник пароплавства знайшов вихід із ситуації. Він зробив будівництво причалів господарським способом, за рахунок внутрішніх резервів. І тут Данченко проявив підприємливість, сміливість, точний розрахунок. Судна гідрометеорологічної служби, які мандрували по всіх морях планети, подовгу шукали притулку в портах. Фінансові кошти у метеорологів були, і Данченко уклав з ними такий договір: вони дають гроші, будівництво здійснюють портовики, а 300 м нових причалів будуть поділені між двох сторін. В Міністерстві морського флоту дали «добро». Розгорнулися роботи. Правда, справи йшли не завжди гладко, але Данченко домігся свого: причали були побудовані, і порт почав розвиватися.

Білгород-Дністровський міськком партії України і виконком міської Ради депутатів трудящих висловили Олексію Євгеновичу Данченко сердечну подяку за великий особистий внесок у будівництво та розвиток порту.

Знаходилися затяті противники його рішень, а Данченко доводив свою правоту, правоту реальної справи, і відстоював її. Звичайно, він не був самотній у своїй боротьбі. Його підтримували і Одеський обком партії, і Міністерство морського флоту в особі міністра Гуженка Т.Б.

Створенню нашого морського порту «Южний» ми, в значній мірі зобов’язані Олексію Євгеновичу Данченку. Він примудрився включити в міську межу ті землі, які прилягають до Аджалицького лиману. Тим самим йому вдалося застовпити територію і для нашого рідного порту, біля якого згодом і виросло зразково-показове місто Южне.

Скептики з молодих можуть запитати: а до чого тут Данченко? Чи була дійсно його роль в будівництві цих портів вирішальною? Так, була. На місці нинішнього Іллічівського торгового порту тодішня влада планувала створити військово-морську структуру, але Олексій Євгенович зумів відстояти свою позицію.

За 52 роки роботи на морському транспорті Данченко був капітаном суден, керував Новоросійським, Одеським, Махачкалінським портами, служив у Військово-Морському флоті, був членом колегії та начальником Головного управління експлуатації флоту і портів ММФ СРСР.

Більше 20 років Олексій Євгенович керував Чорноморським пароплавством. Чисельність флоту пароплавства при ньому наблизилася до цифри в 300 суден. ЧМП стало однією з найбільших судноплавних компаній світу. Флотські «полпреди», які борознили моря і океани, відвідували 273 порта в 75 країнах Світу. На початку 70-х до 60% морських перевезень країни здійснювало Чорноморське пароплавство.

Що ж стосується питань експлуатаційних, то сотні ініціатив, хоч берегових, хоч чисто флотських, впроваджених при Данченко, жили багато років та приносили державі прибуток, а їх співавторам та втілювачам премії – честь і славу. Згадаємо тільки  одну з багатьох: Олексій Євгенович впровадив в практику спосіб перевезення зерна в танкерах, замість баласту , що дало величезну економію. Цей спосіб за кордоном був названий «російським способом». Завдяки керівництву Олексія Євгеновича Данченка – самостійного, рішучого, масштабно мислячого керівника, великого авторитету в організації роботи морського транспорту – колектив чорноморців систематично перевиконував державні плани вантажоперевезень.

Славних справ-ініціатив – безліч !

Стверджують, що значних результатів здатний домогтися тільки той керівник, якого поважає і цінує влада. В умовах радянської реальності це правило діяло безвідмовно. Про авторитет Олексія Данченка в урядових верхах доводилося дізнаватися від багатьох людей, які знали його. Відомо про бездоганне виконання важливих урядових завдань, вирішення яких було б неможливо без участі торговельного флоту.

Не менш ефективно Олексій Євгенович працював на місцевому рівні. Жодна серйозна проблема міського будівництва, жодна значима ініціатива в регіоні не обходилася без участі Чорноморського пароплавства. Скільки було зроблено для міста в плані соціальної сфери, культурного розвитку або спорту! Візьміть хоч Музей морського флоту СРСР, в якому до пожежі налічувалося 100 000 експонатів, або стадіон ЧМП, футбольну команду «Чорноморець». При Данченку за участю ЧМП в місті були відкриті 5 шкіл, стільки ж поліклінік, дві лікарні, пансіонат, готелі для моряків, яхт-клуб, безліч дитячих садків і ясел.

На очах міцніла берегова інфраструктура. У пароплавстві з’явилися «власні» судноремонтні підприємства, культурні та оздоровчі установи, житловий фонд. Роботу в ЧМП стали вважати однією з найпрестижніших.

До 70-х років минулого століття авторитет пароплавства досяг вищої точки. Наявність представників ЧМП на всіх урочистих заходах вважалося чи не обов’язковим правилом хорошого тону. Кожен з керівників-виробничників будь якої галузі чи партійних бонз жадав бачити в президії самого Олексія Євгеновича.

Він не тільки володів даром оглянути всю справу, побачити її слабкі і сильні сторони, але і вникав в найдрібніші деталі, знав виробничі тонкощі. І, звичайно ж, він добре розбирався в людях. Його чуття на кадри було майже бездоганним, а помилки були надзвичайною рідкістю. Залишилися багато його учнів, серед яких були і капітани – наставники ЧМП, і видатні виробничники, а також учні його учнів. Всі вони мали репутацію висококласних фахівців. Підлеглі, як правило, платили Олексію Євгеновичу взаємністю. Його поважали, любили, а «за очі», в більш пізні роки, з теплотою називали Дідом.

Олексій Євгенович Данченко пройшов нелегкий шлях від рядового матроса до начальника найбільшого в країні Чорноморського морського пароплавства. Його добре знають і пам’ятають як грамотного фахівця морського транспорту, енергійного організатора і діяльного керівника. Він вніс великий внесок в розвиток морського флоту і портів Чорноморського басейну. Неодноразово був обраний членом міського та обласного комітетів партії, депутатом Верховної Ради СРСР 5-го та 8-го скликань (1958-1974рр), мав вчений ступінь.

У 1971 році Чорноморське пароплавство було нагороджено орденом Леніна.

З 1972 року, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Олексій Євгенович Данченко не переривав зв’язку з пароплавством і Радою ветеранів флоту ЧМП, вів велику громадську роботу. Він написав дві книги «Долаючи меридіани і паралелі» та «Трудівник Чорномор’я». У цих невеликих за обсягом працях Олексій Євгенович відобразив складний шлях розвитку чорноморського торговельного флоту в роки становлення Радянської влади та у роки Великої Вітчизняної війни.

У статті «Довгі справи Олексія Данченка» Олена Колтунова писала: «В єдиному в Україні та унікальному в масштабі СНД Музеї морського флоту була обширна експозиція, присвячена Олексію Данченко – зал Данченко. Весь його службовий шлях можна було простежити по світлинам, посвідченням, наказам, нагородам, грамотам та листам, які зберігаються у вітринах музею. Мені пощастило побачити цю експозицію практично за рік до трагічної ночі, коли пожежа змінила долю музею.

У старому блокноті, в залі Данченка в 2004 році, перший же запис може здатися дивним:«1943 рік. В рахунок тисячі призначений до Міністерства морського торгового флоту ». Як зрозуміти вираз «в рахунок тіисячі»?

Пояснила тодішній заступник директора музею з науки Світлана Головінцева: «Я спочатку теж дивувалася, що означає «в рахунок тисячі». Після довгих пошуків вдалося дізнатися, що так записували в тих випадках, коли на посаду призначали одного з тисячі кадрових претендентів»

1 жовтня 1983 року Олексій Євгенович Данченко пішов з життя.

З тих пір багато чого змінилося. Немає тієї країни, якої він беззавітно служив. Ні, по суті, самого пароплавства- головного, здавалося б, дітища його життя. Але його «великі справи» залишилися в житті Одеси і Чорномор’я. Залишилися Білгород-Дністровський порт, потужні на сьогоднішній день порти «Чорноморськ» та «Южний». І залишилися люди, що зберігають пам’ять про нього.

У Чорноморську є пам’ятник і вулиця ім. О. Данченка. На згадку про нього на будинку в Одесі, де він жив, є меморіальна дошка. У будинках, побудованих ЧМП, живуть одесити, на судноремонтних заводах Чорноморська і Одеси працюють люди, які чули про легендарного начальника ЧМП. Їх діти і онуки ходять в дошкільні установи, навчаються в навчальних закладах. Сучасні студенти Одеського національного університету знають про видатних випускників «Водника» – Міністра ММФ СРСР Тимофія Борисовича Гуженка і керівника Чорноморського пароплавства Олексія Данченка, – в їх честь в 2009 році встановлені дві меморіальні дошки.

Одесити дбайливо зберігають про нього пам’ять.

За величезний особистий внесок у розвиток морської галузі Олексій Євгенович Данченко був нагороджений:

  • 3 орденами Леніна (29.03.1952, 03.08.1960, 09.08.1963);
  • орденом Жовтневої революції (04.05.1971);
  • 2 орденами Трудового Червоного Прапора (23.03.1944, 23.03.1944);
  • бойовими нагородами, серед яких – орден Червоної Зірки
  • багатьма медалями, серед яких – Золота медаль «Серп и молот»

Всього – 21 нагорода!

Олексій Євгенович отримав  велику кількість грамот. Декілька з них говорять про масштаб людської Душі. Наприклад грамота «За допомогу в будівництві одеських комсомольських шахт»(1958р.) Або «За проведення протиепідемічних заходів» За датою 1970 року, можна здогадатися, що мова йде «За холеру в Одесі».

У 1960 році йому присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.

Ім’ям Олексія Євгеновича Данченка в 1984 році було назване одне з найбільших суден Чорноморського морського пароплавства – балкер водотоннажністю 65 000 тонн.

В газеті «Морські відомості» в статті рубрики «Судьбы» Валентин Константинов писав: «Якби в дев’яності роки знайшлася особистість, настільки ж яскрава і харизматична, як Олексій Данченко, то, можливо, того, що, врешті-решт, сталося з пароплавством, можна було б уникнути. І хто знає, можливо, в цьому плані країні пощастить коли-небудь в майбутньому. Знайдуться лідери, яким буде під силу повернути колишню флотську славу. Поживемо побачимо! Хоча люди, подібні Олексію Данченко, приходять в наш світ не часто, думаю, разів зо два на століття. Не будемо втрачати надії. Тим більше, що для оптимізму і сподівань є реальна основа. Зміцніла система морської освіти, збереглися морські порти, залишаються можливості суднобудування»

Якщо замислитися над роллю особистості в тих чи інших історичних подіях, з’являється образ сильної духом людини, небайдужої до долі своєї країни, не кажучи вже про місто, в якому він живе.

Саме таким і був Олексій Євгенович Данченко.

При написанні статті була використана література:

  1. Ф. Шевченко «Ініціатор, організатор, керівник» (До 75-річчю з дня народження О.Є.Данченко)
  2. О. Колтунова «Долгие дела Алексея Данченко»
  3. А. Горбатюк  «Данченко Алекесей Евгеньевич (1904-1983)»
  4. С.Д. Черних «Их имена – наша гордость» з рубрики «Лица истории» №12 (276) 26 березня 2003р.
  5. Газета «Морськие ведомости Украины» стаття В. Константинова в рубриці «Судьбы».
  6. Стаття В.С. Смирнова на сайті «Герої країни»