Сьогодні піде розмова про чудову людину, життя і праця якої займає в історії розвитку порту «Южний» особливе місце, людину, яка разом з плеядою видатних професіоналів своєї справи  піднімала порт, яка внесла в його розвиток частинку свого серця.

Борис Іларіонович Тріфонов народився  26 лютого 1939 року в селі Уразово Білгородської області в сім’ї робочого. Батько – Іларіон Євдокимович, фронтовик, воював на білоруському фронті, дійшов аж до Кенігсбергу. Після війни працював і водієм на швидкій допомозі, і на залізничній дорозі. Мати – Олександра Василівна, займалася вихованням дітей, Бориса та В’ячеслава.

Борис навчався в середній школі в місті Валуйки Білгородської області. Дуже любив займатися спортом, мав 1 розряд з футболу.

Дуже тяжкі часи тоді були… Батькові доводилося багато працювати, щоб прокормити сім’ю. Хлопці добре розуміли, як тяжко батькам доводиться. Тож, прочитав у газеті об’яву про набір студентів у морехідне училище технічного флоту з повним державним забезпеченням, Борис вирішив після 7-го класу йти вчитися, щоб отримати спеціальність та хоч трішечки допомогти батькам.

Ось у 1952 році, коли  старший брат В’ячеслав закінчив середню школу та збирався їхати в Одесу вступати до інституту, Борис звичайно поїхав з ним, хоч і було йому тоді всього 13років. Його брат тоді не вступив до ОІМФу, не дібравши всього одного балу та повернувся додому. А Борис успішно склав іспити і вступив до морехідного училища. Він дуже хотів  стати механіком, але на факультет механізації брали тільки з 14 років і він був вимушений піти на гідротехнічний факультет.

Режим при навчанні був суворим з військовою підготовкою. Але курсанти, що приїхали з різних кінців СРСР, намагалися добре вчитися і виконувати усі вимоги педагогів. Адже, окрім житла в гуртожитку, вони отримували безкоштовне харчування та формений одяг, що було дуже важливим аргументом для молоді того часу.

В училищі хлопець продовжував займатися спортом та входив до збірної з футболу, займався гімнастикою та боротьбою. Словом, юний спортсмен та майбутній моряк був гордістю училища!

Під час навчання у 1958 році, Борис подав документи в Чорноморське морське пароплавство. Мрія стати моряком ніколи не залишала хлопця. Але щоб потрапити у морфлот матросом, треба було не тільки відкрити візу, а й пройти доскональну перевірку, яка затягнулася на довгі три роки.

Після закінчення технічного училища юний Борис був  направлений  в Плавбудзагін №2 тресту «Чорноморгідробуд», відпрацював там 3 роки, спочатку бетонником, а у травні 1961 року вже був призначений майстром першої гідротехнічної колони. У липні – звільнився і, нарешті у  вересні 1961-го був прийнятий  матросом на т/х «Долматово».

Все було цікаво юному Борису. Він багато допомагав у машинному відділенні, тому швидко став мотористом. А з 1962 по 1968 роки – працював матросом-мотористом на теплоходах  «Іркутск», «Трансбалт», «С. Кіров».

Геннадій Миколайович Потєхін, перший помічник капітана на  науково-дослідницькому судні «Космонавт Володимир Комаров», бачив  велику відповідальність та дисциплінованість Бориса та запропонував хлопцю вчитися далі, щоб підтвердити свою готовність стати високопрофесійним моряком. Борис послухався поради Геннадія Миколайовича та вступив на заочне відділення Одеського інституту інженерів морського флоту (ОІІМФ) на експлуатаційний факультет.

Вчення не пройшло дарма. Вже у 1968 році Борис був переведений   3-м механіком на НДС «Космонавт Володимир Комаров». А в  1969 році його  призначили першим помічником капітана.

З 1971 по 1982 роки Борис працював першим помічником капітана на  теплоходах «Валентин Хуторський», «Узбекистан», «Собінов».

В 1976 році отримав диплом інженера  експлуатаційника та закінчив вищу партійну школу.

Але подорожі на цьому не закінчувалися. У 1982 році Чорноморське морське пароплавство відрядило Бориса Іларіоновича у Польщу в місто Щецин на суднобудівельний завод для прийняття теплоходу «Михайло Суслов», на якому він першим помічником капітана працював до 1986 року.

Важко перелічити всі порти та країни світу, де довелося побувати Борису Іларіоновичу, легше сказати, де він не був. Але з усіх країн йому найбільш сподобалося бувати в портах Японії, де робота була дуже налагодженою, та люди більш доброзичливі до оточуючих. У кожній країні екіпаж виходив на оглядові екскурсії. Бачив багато пам’яток світу: співучий фонтан Барселони, Меморіальний Музей світу в Хіросімі, де збереглися пам’ятки ядерного експерименту Хіросіми і Нагасакі. Люди після відвідування цього музею надовго залишаються враженими та розуміють, до чого може привести ядерна війна. Перший перехід через багаторівневий шлюзовий Панамський канал з Атлантичного в Тихий океан оставив в серці молодого моряка сильне враження.

Також Борисові  Іларіоновичу  довелося працювати  в зонах активних бойових дій: у портах Кувейту, В’єтнаму, Єгипту, Ірану, Іраку та Сирії.

Пройшовши навколо світу кілька разів,  віддавши морському флоту 25 років, Борис Іларіонович вирішив влаштуватися на суші. Це рішення стало для нього значущим.

Волею долі, у 1986 році, Борис Іларіонович влаштовується в морський  торговельний порт «Южний», який, на той час динамічно розвивався та розширювався. Порту необхідні були кваліфіковані спеціалісти та досвідчені фахівці морської галузі. Борис  Іларіонович  влаштувався майстром на комплекс соціально побутового забезпечення. Через рік його перевели заступником начальника ВРР-2 з кадрів та соціально побутового забезпечення. Пізніше ця посада була перейменована і звучала так:  заступник начальника ВРР-2 з кадрів та  соцрозвитку.

Дуже теплі спогади Бориса Іларіоновича про начальника морського порту «Южний» Володимира Григоровича Іванова. Він згадує, що під час його керівництва колектив був не тільки професійним ще й згуртованим: «Один за всіх, та всі – за одного!». Як говорить Борис Іларіонович, Володимир Григорович врятував наш порт в самий скрутний час! Тоді кожен працівник порту відчував дбайливе ставлення начальника порту до людей, з яких складався злагоджений, міцний колектив.

Вразив педагогічний талант Любомира Євстахійовича Березовського, грамотного, досвідченого професіонала своєї справи, який створив учбово-курсовий комбінат для навчання та підвищення кваліфікації портовиків, вмів грамотно організувати учбовий процес для докерів, кранівників, водіїв кошових навантажувачів та ін.

Працюючи в морському порту «Южний», Борис Іларіонович мріяв зробити свій район квітучим садом з липовими та вишневими алеями, щоб  людям було легше дихати серед клубів пилу на районі.

Людина йде своїм шляхом, навчається, створює сім’ю, народжує дітей, працює і навіть, не підозрює, що колись, на довгій ниві життя йому випаде честь оглянути очима свій пройдений шлях та відповісти перед людьми та Богом чи все ти зробив, що було в твоїх силах, щоб стало краще там, де ти жив і працював? Що скажуть про тебе люди, за яких ти ніс відповідальність? Чи залишив ти в серцях людей ясний погляд у майбутнє? Чи з легкою Душею ти відправляєшся на заслужений відпочинок?

«Програма – виконана! Мені не соромно!» – говорить Борис Іларіонович. Хіба це не щастя?!

За плідну працю та вагомий внесок в морську справу Борис Іларіонович Тріфонов отримав:

  • Медаль «За доблесну працю» (1970),
  • Багато Почесних грамоти та Подяк ЧМП (щорічно з 1961 по1986),
  • Почесну грамоту Морфлоту СРСР (1977),
  • Знак «Ударник Х п’ятиріччя» (1981),
  • Знак «Ударник ХІ п’ятиріччя» (1981),
  • Медаль «Захиснику Вітчизни» (1999),
  • Медаль: «Ветеран праці» (1988),
  • Подяки та Почесні грамоти ДП «МТП «Южний» (щорічно з 1987по 2003),
  • Почесну грамоту виконкому Южненської міської ради (2001),
  • Почесну грамоту Міністерства транспорту України (2002),
  • Медаль «Учаснику локальних війн» (2014).

Шановний Борис Іларіонович! Вітаємо Вас з визначною датою – 80-річним ювілеєм! Прийміть від нас побажання добрих днів, веселих посмішок, щасливих подій і миттєвостей, радісних звісток та свят. Нехай усі Ваші дні будуть наповнені любов’ю рідних, удачею життя, приємними клопотами, прекрасним самопочуттям і оптимістичним настроєм. Нехай здоров’я, підтримка і любов родичів будуть для Вас надійною опорою! Всіх благ Вам і гармонії душі!