15 вересня виповнилося б 74 роки Анатолію Лукичу Сахненко.

Історія України складається з історії окремих її частин – самобутніх і неповторних. Саме таким неповторним куточком України є Смілянщина – край в минулому якого, як в краплині води, відбилася давня і новітня історія нашої Батьківщини: від найдавніших поселень доби кам’яного віку і слов’янських городищ часів Київської Русі, від татарських набігів і козацьких звитяг, від заграв революції до сьогоднішніх днів. І дуже відрадно, що ця багата своєю історією і людьми, земля стала Батьківщиною для видатної людини, яка 25 років самовіддано і сумлінно працювала пліч-о-пліч з такими ж талановитими, ініціативними та цілеспрямованими професіоналами своєї справи. Ці люди складають  історію нашого підприємства, по крупицях відновлюючи, будуючи наше з вами майбуття, нашу з вами історію!

Отож, народився Анатолій Лукич 15 вересня 1944 року в мальовничому селі Залевки Смілянського району Черкаської області в сім’ї селян. Сім років вчився в Залевкивській школі, а з 1958 року пішов навчатися в середню школу робітничої молоді №1 в місті Сміла. Юному Анатолію прийшлося  одночасно з навчанням працювати фуражиром у колгоспі ім. Леніна. Таке сумісництво було необхідне, щоб мати можливість закінчити середню школу.

Після закінчення школи в 1961 році, Анатолій вступає до Одеського морехідного училища технічного флоту на спеціальність «Гідротехнічне будівництво». Тоді юнак уявити собі не міг, яка цікава доля його очікує!

Через два роки, на третьому курсі училища, Анатолія призвали на службу у військово-морський флот. Несподівано для нього самого він закінчив військово-морську розвідувальну школу, завдяки якій побував на Тихому океані,  виконуючи свій обов’язок  в розвідувальному загоні Тихоокеанського флоту.

З 1966 року продовжив навчання в Одеському морехідному училищі по закінченню якого взяв направлення в трест «Камчатморгідробуд», де сподівався на цікаву та високооплачувану роботу. В тресті працював з 1968  по 1977 роки ,  на посадах майстра, виконроба, старшого виконроба . Хороші сподівання незабаром виправдались.

В1977 році, для можливості продовжити навчання, Анатолій перейшов працювати в Петропавловськ -Камчатський морський торговий порт начальником відділу гідротехнічних та інженерних споруд та одночасно  навчався в Міжнародному інституті «Дальрибвтуз».

Невідомо, як склалася б доля Анатолія Лукича далі в далекому 1980 році, якби не сімейні обставини, а саме хвороба батьків, які змусили  Анатолія переїхати назад у Одесу.

І вже у сонячній Одесі продовжив навчання на вечірньому відділенні на факультеті  «Гідротехнічне будівництво» в інституті  інженерів морського флоту (ІІМФ), який закінчив у 1983 році. В цей же час Анатолій працював в Одеському морському торговому порту старшим інженером  відділу капітального будівництва і працював він з Володимиром Григоровичем Івановим, який на той час був головним інженером Одеського морського торгового порту. Саме Володимир Григорович пропонував  Анатолію Лукичу роботу в молодому та перспективному морському торговому порту «Южний»

І вже з грудня 1985 року починається нова біографія, яка накладе відбиток на всьому житті Анатолія Лукича Сахненка.

Переводом, Анатолій влаштовується в порт «Южний» на посаду начальника відділу гідротехнічних та інженерних споруд , а з квітня 1993 року його призначають на посаду заступника головного інженера, з 1989 – начальника технічного відділу.

За час роботи на посаді заступника головного інженера – начальника технічного відділу, очолюючи один з провідних відділів, Анатолій Лукич Сахненко проявив себе, як спеціаліст високої кваліфікації. Він вміло поєднував глибокі інженерні знання з великим практичним досвідом роботи. Зі своїми обов’язками Анатолій Лукич справлявся відмінно, мав добрі організаторські здібності, вмів раціонально організовувати свою роботу  та надихнути підлеглих на виконання поставлених перед ним задач. Як заступник головного інженера порту Анатолій Лукич професійно і якісно вирішував технічні проблеми , які виникали у виробничій діяльності. Активно приймав участь в розробці  і здійсненні заходів з перспективного розвитку порту. Саме цим Анатолій Лукич Сахненко вніс вагомий внесок в створення його виробничої і соціальної  інфраструктури.

В березні 2000 року Анатолія Лукича призначають головним інженером морського порту «Южний».  За цей час він сумлінно виконував свою роботу з проектування, організації технічного нагляду, всі типи ремонту та утримання споруд, перевантажувальних комплексів, механізмів, всі питання будівництва, технічного та перспективного розвитку порту.

Начальник порту «Южний» Володимир Григорович Іванов високо оцінював роботу Анатолія Лукича, вважав його дисциплінованим  керівником з високим почуттям відповідальності за доручену справу, витриманим, тактовним. Завжди з творчим підходом вирішував складні технічні проблеми, вмів контролювати та стримувати свій настрій та емоції. Сміливість в прийнятті рішень, ініціативність і наполегливість в удосконаленні методів праці, усуненні труднощів та недоліків в роботі – ось ті якості, якими володів Анатолій Лукич Сахненко. З колегами по роботі був дуже доброзичливим, уважним, своєю самодісциплінованістю та сумлінним відношенням до праці привертав до себе людей.

До того ж Анатолій Лукич був обраний Депутатом Южненської міської ради трьох скликань та був батьком п’ятьох дітей!

За  довголітню сумлінну працю, вагомий внесок у розвиток підприємства та міста Южне Анатолій Лукич був нагороджений державними та урядовими нагородами:

  • Жетон «За далекий похід»;
  • Медаль «ХХ лет ВОВ»;
  • Медаль « Ветеран праці» (24.05.1989);
  • Почесне звання « Заслужений працівник транспорту України» (05.07.2003);
  • Почесна грамота Міністерства транспорту України;
  • Почесна грамота Одеської Облдержадміністрації.

На жаль 10 червня 2015 року Анатолій Лукич пішов з життя.